Чи прощати звірства Росії?

Говорячи про прощення, люди розділилися у своїх думках. Одні кажуть, що потрібно якнайшвидше простити. Інші вважають, що прощати не варто. Даючи відповідь на це питання, вважаю тут ключовими слова з Писання: «Коли покається твій брат, прости йому». Уся проблема в тому, що в більшості своїй росіяни підтримують злочинну владу та виконують її накази. Вони не каються за вчинене. Навпаки — вони кажуть, що ми винні й ще в чомусь маємо покаятися.

Українці мають силу простити

Якби ми чули якісь слова покаяння й бачили спроби оце зло компенсувати, я думаю, інакшою була б розмова. Але ми не чуємо таких слів не те, що від урядовців, а навіть від пасторів, служителів.

Українці — це добрий народ. І проблеми з прощенням, напевно, не було б, якби ми побачили певні кроки з боку росіян. Звісно, важко простити, якщо ти втратив рідних, яких катували, ґвалтували, знущалися над ними. Тому дуже важливо побачити тих злочинців на лаві підсудних, важливо почути з уст народу-загарбника слова покаяння та отримати принаймні матеріальну компенсацію за завдані нашому народу моральні й матеріальні збитки. Правосуддя, компенсація й щире усвідомлення вини — це підстави для прощення на даний момент. І, я думаю, українці знайдуть силу простити.

Доктрина одностороннього прощення

У наших церквах культивувалася доктрина одностороннього прощення. Тобто тебе ображають, а ти мусиш прощати й підтримувати стосунки з кривдником. Але війна в Україні показала нам, служителям, що ми створили деякі доктрини, які виявилися нежиттєздатними. Так, їх можна розглядати, про це можна говорити, коли живеш у благополучній країні, коли мир. Але от коли настає війна, то зробити так, як ми вчили й ще досі дехто вчить, буває дуже важко. Не раз звідусіль можемо чути слова, що ми, українці, відвернулися від істин Божих, що ми повинні любити, повинні прощати й покривати любов’ю тих, хто нас ображає. Та коли в процесі війни ми бачимо ті звірства, які коїть Росія, постає питання: «Як це втілити практично?»

Ми раніше вчили, що коли тебе образили, коли проти тебе несправедливо вчинили, коли тобі заподіяли шкоду — прощай, тому що ми, діти Божі, повинні все покривати любов’ю. Тобто давали лише один вихід із ситуації — тільки покрити любов’ю, не дати місця для образи в серці. І ми брали певні тексти, щоб підтвердити своє вчення, але при цьому не врахували одного: ми вчили про те, чого не робить навіть Сам Бог. Тобто ми закликали один одного стати святішими, добрішими й більш люблячими, ніж Сам Бог.

Покаяння — підстава для прощення

Чи прощає Бог людині гріх без її покаяння? У чому суть смерті Божого Сина на хресті? Хіба не міг Бог без страждання Свого Однородженого Сина покрити гріхи людей? Міг. Але ми, євангельські віруючі, читаючи Біблію, чомусь оминаємо таке поняття, як справедливість і правосуддя. Ми говоримо про доброту, любов, милість, прощення, та чомусь не про справедливість.

Але й Писання вчить нас прощати ближньому тоді, коли він кається, навіть якщо робить це багато разів у день — до сімдесяти разів по сім. Ми часто беремо цю відповідь Христа на запитання Петра, чи треба прощати ближньому до семи разів на день, і кажемо, що прощати треба постійно. Проте після цієї розмови Ісус розповідає притчу про боржників. І тому, хто мав великий борг, було прощено лише тоді, коли він попросив про це.

Нині чуємо багато порад від диванних експертів із благополучних країн. Вони говорять про наші оселі на небесах і силу, яку дає прощення. Але таким раджу приїхати в Україну. Побувати на передовій і подивитися, скільки там біди. А уявіть, що на місці постраждалих опинилися ви. Що б тоді ви говорили про любов і прощення? Там, де багато горя й кривди завдано людям, безпідставні догми не діють.

Простежуючи Писання, бачимо, що між вчиненим гріхом і прощенням завжди є покаяння. Якщо ми автоматично без покаяння прощаємо — не буде усвідомлення гріха. Тому треба мудро дивитися на речі й мудро діяти.

Дехто згадує Ісуса чи Степана, які молилися: «Боже, прости їм, бо не знають, що чинять». Але чи можу я так молитися? Так, я можу простити гріх проти мене особисто, але не можу простити гріх проти іншої людини й країни в цілому. От уявіть, що я зараз молився би: «Боже, прости росіянам». Це означає, що я прошу Бога закрити очі на їхні злочини. Це схоже на те, як молитися: «Боже, відміни Страшний суд!»

«Боже, яви Своє правосуддя»

Тепер нерідко ми можемо почути слова: «Я ніколи не прощу!» Та варто не забувати, що ніколи не слід казати «ніколи». Але нам треба просити Бога й звертатися до суспільства, що нам у цій ситуації потрібне справедливе правосуддя. Росіяни, російська держава, а тим більше військові мають пережити Божу справедливість. Тому тут треба просити не «Боже, прости їм», а молити: «Боже, яви Своє правосуддя».

Простий приклад: якби в нашому місті був злочинець, який зґвалтував чи вбив дітей, то чи міг би він вільно ходити по вулиці? Звісно, що ні. Усі б підняли ґвалт — від світських до віруючих. Злочинець мусить бути ізольованим від суспільства. І дивно б звучало, якби я прийшов на суд і сказав: «Та, люди добрі, простіть йому й відпустіть. Чого йому в тій тюрмі сидіти…» Тоді й мене посадили б поруч із ним на лаву підсудних, тому що зло має бути зупинене й покаране. Це Божий закон, проти якого ми несвідомо виступаємо, говорячи про безумовне прощення.

Якщо зло не зупиняти, а проявляти до нього милість, це значить — допомагати злу ширитися. Але Божа справедливість зупиняє зло. Тому я б закликав усіх просити: «Боже, яви Своє правосуддя». А коли справедливість буде звершена, і ми побачимо, у якому місці опиняться злочинці, тоді будемо говорити про прощення.

Звичайно, ми повинні пильнувати за собою, щоб не дати місця гніву настільки, щоб це зруйнувало нас самих і завдало нам шкоди. Тому свій гнів ми маємо спрямовувати в правосуддя, бо так робить Бог.

Пригадаймо історію, коли Ісус Навин воював проти Єрихону та коли Ахан узяв заборонене. Після того гнів Божий запалав на Ізраїля. І затих він тоді, коли Ахан був покараний. Написано, що звершилося правосуддя, зло було видалено й стишився гнів. Так буде й з нами. Тепер наш гнів на росіян палає за їхні звірства. А коли прийде правосуддя й справедливе покарання — наш гнів затихне.

Дехто каже, що Христос помер за гріхи всіх людей. Але чомусь лише одному розбійнику на хресті був обіцяний рай. Нехай люди, які говорять про безумовне прощення, замисляться над цим.

А наших братів і сестер я закликаю не просто молитися: «Боже, наповни наші серця любов’ю», а казати: «Боже, хай прийде Твоя справедливість і Твоє правосуддя восторжествує».

Василь ПОПУДНИК

Благовісник,1-2,2022